Подорож до Манявської краси
У неділю, 26 серпня, профспілковою організацією підприємства було організовано виїзд групи працівників, які люблять подорожувати рідним краєм, до Манявського Скита.
Автобус привіз тих, хто прагнув нових, незабутніх вражень до Святині Прикарпаття хмарним літнім ранком. Це – особливе місце з цілющим повітрям і водою, засноване, як стверджують історики, у 1606 році Йовом Княгиницьким, в статусі аскетичного чоловічого монастиря біля села Манява. Він став потужним осередком духовності. Десятки монастирів Галичини, Буковини та Молдови підпорядковувалися йому.
Після закриття монастиря в 1785 р. іконостас знаходився в церкві с. Богородчани, а з 1924 р. іконостас перебуває у Львівському Національному музеї ім. Андрея Шептицького. Відновлено і реставровано Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир Івано-Франківської єпархії УПЦ КП у 1998 році.
Усі, хто приїхав, долучилися до Святої Літургії, а після цього поблукали теренами Скита. Тут біля однієї стіни розташовано пам’ятник гетьману України Івану Виговському. Історики не мають одностайної думки, де поховано видатного гетьмана.
В той же час у своєму заповіті Іван Виговський зазначав: «Тіло моє по християнському порядку землі віддати, котре має лежати в Скиті Великому, у склепі мурованім, в церкві Воздвиження Чесного Хреста…”. Таким Великим Скитом, на той час, був саме Манявський Скит із Хресто-Воздвиженським храмом.
Після оглядин цього святого місця мандрівники з «Теплокомуненерго» відправилися спочатку до Блаженного каменю, яке вважається місцем молитви і очищення від скверни.
Це – перше житло, де поселилися перші апостоли Карпатського краю. Вважається, що джерело біля Блаженного каменя має такі ж цілющі властивості, як і води Люрду.
Наступним пунктом нашої подорожі став Манявський водоспад. Туди можна потрапити лише на вантажівках, бо по-іншому складно.
Тим не менше ще досить значний відрізок шляху довелося подолати пішки по лісовій дорозі.
І ось, нарешті, перед нами в усій своїй красі Манявський водоспад. Величне, вражаюче видовище! Його висота близько 20 метрів і вода спадає декількома каскадами. Біля підніжжя – невелике озерце, в якому можна скупатися. Але найбільший ефект, коли стати під струмені води і відчути всю силу і цілющу енергію падаючої води. Місце навдивовижу красиве.
А далі – повернення назад під накрапання дощу, від якого довелося ховатися під плащами, які на всякий випадок взяли із собою. Наприкінці мандрівки посиділи і погрілися біля ватри. Безліч незабутніх вражень.